tg-me.com/BagnenkoPsy/751
Last Update:
Лежачий військовий. Новий поворот. Хроніки військового шпиталю.
Я почав вже радіти змінам в Руслані.
Але після цього походу я зрозумів, що до серйозних змін ще далеко..
Нагадаю, Руслан - хлопець, який лежачий і отримав серйозне поранення. До нього мене запросив їх капелан і я щотижня приходжу і спілкуюсь з ним. Він не може говорити, але у нього виразна міміка і я вже навчився читати по губам.
На цей раз я вирішив прийти і поговорити з лікарями. Було відчуття, що я вже тут трохи освоївся.
Лікар сказав, що у Руслана немає жаги життя. Страшна гіпотрофія.
Він вже виїжджає на вулицю, точніше його вивозять на ліжку. Але якщо він сам не бореться - це погано.
Лікар був доволі песимістичним. Це погано, подумав я.
Тоді я пішов в палату.
А далі був діалог, який показав, наскільки все складно. Діалог це умовно, бо я говорю, а він або намагається шевелити губами, або киває, або моргає. І так ми розуміємо одне одного.
– Як давно ти тут?
Водить головою в різні сторони. Не розуміє скільки
– Я до тебе приходжу вже скільки памятаєш?
Ні
– А мене взагалі памятаєш?
Показує, що дуже і дуже слабко.
Я дуже здивований.
Вже потім мені його батько скаже, що це нормально, так буває у нього. Але він зазвичай все і всіх пам’ятає.
– Я хочу бути з тобою тут, в цій боротьбі. Ти не проти?
Киває, що згоден
– А як би ти оцінив свої сили і бажання боротись. по 10-бальній шкалі. Де 10 - це коли Реал Мадрид програє в фіналі Ліги Чемпіонів з Атлетико, але б’ється і забиває на доданих хвилинах. А 1 - це коли Бразилія програє Німеччині 6-1 на Чемпіонаті Світу і взагалі не бореться.
Він роздумує.
Для нього зрозумілі мої аналогії, бо він все життя в футболі.
Маше мені головою, по губам читаю, що десь 8.
Ого, думаю. Після слів лікаря.
Розказую знов про сенс. Як він дає силу.
Він уважно слухає.
Коли я йду, він знов вдячно тисне руку. Але я вже не настільки цим натхненний, бо він не дуже і пам’ятає мене.
руслан продовжує боротись.
Він 4 місяці прикований до ліжка.
І йому складно.
Також говорив з мамою Руслана. Їй дуже складно. син прикований до ліжка і з лікарні їх хочуть виписати. І вона в розпачі, бо вдома вона точно не зможе його доглядати.
Сьогодні без пафосних думок.
Війна іде. Вона дуже важка. І такі люди як Руслан потребують турботи і уваги.
Я це пишу не для якогось збору. Бо зараз у нього наче все є
А тому, що таких як він сотні. Військові, на яких чхати.
І їм потрібна турбота і увага.
Через якийсь час він буде переїжджати і тоді, ймовірно, він буде щось потребувати.
Я хочу заохотити кожного з вас бути уважними до військових поруч. Ходити у шпиталі. Спілкуватись з родичами військовослужбовців.
І бути поруч. Це дуже потрібно.
Також відвіз ліки в інший шпиталь. Там було 3 довгих консультації. Хлопцям складно і страшно.
Дякую всім за підтримку. репости, коментарі і донати.
Цей тиждень було особливо складно ходити. Емоційно це виснажує. Але коли я розумію сенс і навіщо, це дає силу.
Буду вдячний за РЕПОСТ.
Нижче постійна банка, куди ви можете задонатити. На ці гроші купляю ліки і необхідні смаколики. А коли Руслана будуть перевозити - тоді зможу допомогти також.
@BagnenkoPsy
BY Психолог під час війни
Share with your friend now:
tg-me.com/BagnenkoPsy/751