Добре, що ви запитали мене про фільм Антонюк «Банальність зла». Оскільки нескінченний літературний снобізм є моїм найулюбленішим заняттям, що би я хотів про це сказати?
Фільм вирішує два основні питання: 1) дешеві понти авторки, яка претендує на читання складних книжок; 2) такі ж дешеві понти авторки – маніфестація мови спілкування, яка не несе користі сюжету і заважає розкритися об'єкту інтерв'ю.
Фільм починається з посилання типу: «От є така книга якоїсь там Ганни Арендт, і ми ото будемо робити кіно, як у книзі». І це маніпуляція тупим бидлячим глядачем, який звик сморкатися в штору і тому є основною ЦА цього кіно.
Якби глядач не сморкався в штору, не тушив беники об язик у падіку і не харкав на спір на п'ять метрів, то глядач би знав, чому книга так називалася і в чому був її культурний феномен.
Культурний феномен «Банальності зла» полягав у тому, що була показана абсолютна відірваність бюрократа-кар'єриста, який був, по суті, логістом і кайфував від своєї роботи, не усвідомлюючи моральних наслідків своїх дій. Тобто Ейхман як складна мисляча людина вирішував «логістичні задачі» і радів, що стовпчики сходяться, не роздумуючи й не рефлексуючи, про що ці стовпчики. Джерелом зла була не сконцентрована ненависть чи будь-яка емоція, а просто слідування правилам системи, продуктом якої і був Ейхман, та віднайдення своєї професії в рамках нацистської системи. При тому саме наявність розуму, освіти, фаху і були важливим елементом демонстрації джерел тоталітаризму в оригінальному творі. Тобто ідея була в тому, щоб показати що розумна освічена істота здатна на жахливе.
А що в кіно? Російські полонені – це чуваки з критої хати в сраці світу, які заїхали туди по малолітці з 6–9 класами освіти й, очевидно, не є мислячими освіченими суб'єктними бюрократами. Вони й людьми не дуже є. Вони ближчі до худоби, яка просто вибрала спосіб покинути одне стійло і випадково потрапила в стійло українського полону. Їх не можна порівнювати з кейсом Ейхмана, бо немає ніякої банальності зла в тому, що сусідський кіт сере вам під двері. А там «люди» інтелектуально від кота некисло так відстають і позбавлені здатності рефлексувати. На відміну від. Нема ніякої ідеї в тому, щоб показати що позбавлена розуму майже тварина здатна на жахливе.
Тобто з якимось майором штабу пристойної бригади РФ могли бути бесіди, схожі на Банальність зла. З льотчиками, ще якимись міцними фаховими тіпами, чия професія передбачала наявність базових когнітивних функцій, освіти та, як наслідок, світогляду. Але те біосміття, яке є у кіно, не є навіть суб'єктом, щоб його міркування можна було порівняти з першоджерелом назви.
Тому є повна невідповідність назви та змісту разом із дуже нудною подачею та цільовою аудиторією, яка на четвертий рік повномасштабки відкрила для себе бесіди з полоненими (не думав, що такі люди ще є).
Окремо заважає сприйняттю намагання вести бесіду українською мовою з гуманоїдами, які не здатні формулювати власні думки навіть російською. Воно навіть слабко нагадує розмову.
Якщо завдання – показати, наскільки жалюгідні ті, хто пішов захоплювати Україну, і чому вони це зробили, то окей, нехай буде. Чим це краще за роки діяльності Золкіна – не зрозуміло, але чим більше такого контенту, тим краще. Якщо ж завдання – відрефлексувати поведінку представників ворога через призму відомого твору, то воно, очевидно, провалене.
Добре, що ви запитали мене про фільм Антонюк «Банальність зла». Оскільки нескінченний літературний снобізм є моїм найулюбленішим заняттям, що би я хотів про це сказати?
Фільм вирішує два основні питання: 1) дешеві понти авторки, яка претендує на читання складних книжок; 2) такі ж дешеві понти авторки – маніфестація мови спілкування, яка не несе користі сюжету і заважає розкритися об'єкту інтерв'ю.
Фільм починається з посилання типу: «От є така книга якоїсь там Ганни Арендт, і ми ото будемо робити кіно, як у книзі». І це маніпуляція тупим бидлячим глядачем, який звик сморкатися в штору і тому є основною ЦА цього кіно.
Якби глядач не сморкався в штору, не тушив беники об язик у падіку і не харкав на спір на п'ять метрів, то глядач би знав, чому книга так називалася і в чому був її культурний феномен.
Культурний феномен «Банальності зла» полягав у тому, що була показана абсолютна відірваність бюрократа-кар'єриста, який був, по суті, логістом і кайфував від своєї роботи, не усвідомлюючи моральних наслідків своїх дій. Тобто Ейхман як складна мисляча людина вирішував «логістичні задачі» і радів, що стовпчики сходяться, не роздумуючи й не рефлексуючи, про що ці стовпчики. Джерелом зла була не сконцентрована ненависть чи будь-яка емоція, а просто слідування правилам системи, продуктом якої і був Ейхман, та віднайдення своєї професії в рамках нацистської системи. При тому саме наявність розуму, освіти, фаху і були важливим елементом демонстрації джерел тоталітаризму в оригінальному творі. Тобто ідея була в тому, щоб показати що розумна освічена істота здатна на жахливе.
А що в кіно? Російські полонені – це чуваки з критої хати в сраці світу, які заїхали туди по малолітці з 6–9 класами освіти й, очевидно, не є мислячими освіченими суб'єктними бюрократами. Вони й людьми не дуже є. Вони ближчі до худоби, яка просто вибрала спосіб покинути одне стійло і випадково потрапила в стійло українського полону. Їх не можна порівнювати з кейсом Ейхмана, бо немає ніякої банальності зла в тому, що сусідський кіт сере вам під двері. А там «люди» інтелектуально від кота некисло так відстають і позбавлені здатності рефлексувати. На відміну від. Нема ніякої ідеї в тому, щоб показати що позбавлена розуму майже тварина здатна на жахливе.
Тобто з якимось майором штабу пристойної бригади РФ могли бути бесіди, схожі на Банальність зла. З льотчиками, ще якимись міцними фаховими тіпами, чия професія передбачала наявність базових когнітивних функцій, освіти та, як наслідок, світогляду. Але те біосміття, яке є у кіно, не є навіть суб'єктом, щоб його міркування можна було порівняти з першоджерелом назви.
Тому є повна невідповідність назви та змісту разом із дуже нудною подачею та цільовою аудиторією, яка на четвертий рік повномасштабки відкрила для себе бесіди з полоненими (не думав, що такі люди ще є).
Окремо заважає сприйняттю намагання вести бесіду українською мовою з гуманоїдами, які не здатні формулювати власні думки навіть російською. Воно навіть слабко нагадує розмову.
Якщо завдання – показати, наскільки жалюгідні ті, хто пішов захоплювати Україну, і чому вони це зробили, то окей, нехай буде. Чим це краще за роки діяльності Золкіна – не зрозуміло, але чим більше такого контенту, тим краще. Якщо ж завдання – відрефлексувати поведінку представників ворога через призму відомого твору, то воно, очевидно, провалене.
BY Котов
Warning: Undefined variable $i in /var/www/tg-me/post.php on line 283
Like a stock, you can buy and hold Bitcoin as an investment. You can even now do so in special retirement accounts called Bitcoin IRAs. No matter where you choose to hold your Bitcoin, people’s philosophies on how to invest it vary: Some buy and hold long term, some buy and aim to sell after a price rally, and others bet on its price decreasing. Bitcoin’s price over time has experienced big price swings, going as low as $5,165 and as high as $28,990 in 2020 alone. “I think in some places, people might be using Bitcoin to pay for things, but the truth is that it’s an asset that looks like it’s going to be increasing in value relatively quickly for some time,” Marquez says. “So why would you sell something that’s going to be worth so much more next year than it is today? The majority of people that hold it are long-term investors.”
The seemingly negative pandemic effects and resource/product shortages are encouraging and allowing organizations to innovate and change.The news of cash-rich organizations getting ready for the post-Covid growth economy is a sign of more than capital spending plans. Cash provides a cushion for risk-taking and a tool for growth.
