Добре, що ви запитали мене про фільм Антонюк «Банальність зла». Оскільки нескінченний літературний снобізм є моїм найулюбленішим заняттям, що би я хотів про це сказати?
Фільм вирішує два основні питання: 1) дешеві понти авторки, яка претендує на читання складних книжок; 2) такі ж дешеві понти авторки – маніфестація мови спілкування, яка не несе користі сюжету і заважає розкритися об'єкту інтерв'ю.
Фільм починається з посилання типу: «От є така книга якоїсь там Ганни Арендт, і ми ото будемо робити кіно, як у книзі». І це маніпуляція тупим бидлячим глядачем, який звик сморкатися в штору і тому є основною ЦА цього кіно.
Якби глядач не сморкався в штору, не тушив беники об язик у падіку і не харкав на спір на п'ять метрів, то глядач би знав, чому книга так називалася і в чому був її культурний феномен.
Культурний феномен «Банальності зла» полягав у тому, що була показана абсолютна відірваність бюрократа-кар'єриста, який був, по суті, логістом і кайфував від своєї роботи, не усвідомлюючи моральних наслідків своїх дій. Тобто Ейхман як складна мисляча людина вирішував «логістичні задачі» і радів, що стовпчики сходяться, не роздумуючи й не рефлексуючи, про що ці стовпчики. Джерелом зла була не сконцентрована ненависть чи будь-яка емоція, а просто слідування правилам системи, продуктом якої і був Ейхман, та віднайдення своєї професії в рамках нацистської системи. При тому саме наявність розуму, освіти, фаху і були важливим елементом демонстрації джерел тоталітаризму в оригінальному творі. Тобто ідея була в тому, щоб показати що розумна освічена істота здатна на жахливе.
А що в кіно? Російські полонені – це чуваки з критої хати в сраці світу, які заїхали туди по малолітці з 6–9 класами освіти й, очевидно, не є мислячими освіченими суб'єктними бюрократами. Вони й людьми не дуже є. Вони ближчі до худоби, яка просто вибрала спосіб покинути одне стійло і випадково потрапила в стійло українського полону. Їх не можна порівнювати з кейсом Ейхмана, бо немає ніякої банальності зла в тому, що сусідський кіт сере вам під двері. А там «люди» інтелектуально від кота некисло так відстають і позбавлені здатності рефлексувати. На відміну від. Нема ніякої ідеї в тому, щоб показати що позбавлена розуму майже тварина здатна на жахливе.
Тобто з якимось майором штабу пристойної бригади РФ могли бути бесіди, схожі на Банальність зла. З льотчиками, ще якимись міцними фаховими тіпами, чия професія передбачала наявність базових когнітивних функцій, освіти та, як наслідок, світогляду. Але те біосміття, яке є у кіно, не є навіть суб'єктом, щоб його міркування можна було порівняти з першоджерелом назви.
Тому є повна невідповідність назви та змісту разом із дуже нудною подачею та цільовою аудиторією, яка на четвертий рік повномасштабки відкрила для себе бесіди з полоненими (не думав, що такі люди ще є).
Окремо заважає сприйняттю намагання вести бесіду українською мовою з гуманоїдами, які не здатні формулювати власні думки навіть російською. Воно навіть слабко нагадує розмову.
Якщо завдання – показати, наскільки жалюгідні ті, хто пішов захоплювати Україну, і чому вони це зробили, то окей, нехай буде. Чим це краще за роки діяльності Золкіна – не зрозуміло, але чим більше такого контенту, тим краще. Якщо ж завдання – відрефлексувати поведінку представників ворога через призму відомого твору, то воно, очевидно, провалене.
Добре, що ви запитали мене про фільм Антонюк «Банальність зла». Оскільки нескінченний літературний снобізм є моїм найулюбленішим заняттям, що би я хотів про це сказати?
Фільм вирішує два основні питання: 1) дешеві понти авторки, яка претендує на читання складних книжок; 2) такі ж дешеві понти авторки – маніфестація мови спілкування, яка не несе користі сюжету і заважає розкритися об'єкту інтерв'ю.
Фільм починається з посилання типу: «От є така книга якоїсь там Ганни Арендт, і ми ото будемо робити кіно, як у книзі». І це маніпуляція тупим бидлячим глядачем, який звик сморкатися в штору і тому є основною ЦА цього кіно.
Якби глядач не сморкався в штору, не тушив беники об язик у падіку і не харкав на спір на п'ять метрів, то глядач би знав, чому книга так називалася і в чому був її культурний феномен.
Культурний феномен «Банальності зла» полягав у тому, що була показана абсолютна відірваність бюрократа-кар'єриста, який був, по суті, логістом і кайфував від своєї роботи, не усвідомлюючи моральних наслідків своїх дій. Тобто Ейхман як складна мисляча людина вирішував «логістичні задачі» і радів, що стовпчики сходяться, не роздумуючи й не рефлексуючи, про що ці стовпчики. Джерелом зла була не сконцентрована ненависть чи будь-яка емоція, а просто слідування правилам системи, продуктом якої і був Ейхман, та віднайдення своєї професії в рамках нацистської системи. При тому саме наявність розуму, освіти, фаху і були важливим елементом демонстрації джерел тоталітаризму в оригінальному творі. Тобто ідея була в тому, щоб показати що розумна освічена істота здатна на жахливе.
А що в кіно? Російські полонені – це чуваки з критої хати в сраці світу, які заїхали туди по малолітці з 6–9 класами освіти й, очевидно, не є мислячими освіченими суб'єктними бюрократами. Вони й людьми не дуже є. Вони ближчі до худоби, яка просто вибрала спосіб покинути одне стійло і випадково потрапила в стійло українського полону. Їх не можна порівнювати з кейсом Ейхмана, бо немає ніякої банальності зла в тому, що сусідський кіт сере вам під двері. А там «люди» інтелектуально від кота некисло так відстають і позбавлені здатності рефлексувати. На відміну від. Нема ніякої ідеї в тому, щоб показати що позбавлена розуму майже тварина здатна на жахливе.
Тобто з якимось майором штабу пристойної бригади РФ могли бути бесіди, схожі на Банальність зла. З льотчиками, ще якимись міцними фаховими тіпами, чия професія передбачала наявність базових когнітивних функцій, освіти та, як наслідок, світогляду. Але те біосміття, яке є у кіно, не є навіть суб'єктом, щоб його міркування можна було порівняти з першоджерелом назви.
Тому є повна невідповідність назви та змісту разом із дуже нудною подачею та цільовою аудиторією, яка на четвертий рік повномасштабки відкрила для себе бесіди з полоненими (не думав, що такі люди ще є).
Окремо заважає сприйняттю намагання вести бесіду українською мовою з гуманоїдами, які не здатні формулювати власні думки навіть російською. Воно навіть слабко нагадує розмову.
Якщо завдання – показати, наскільки жалюгідні ті, хто пішов захоплювати Україну, і чому вони це зробили, то окей, нехай буде. Чим це краще за роки діяльності Золкіна – не зрозуміло, але чим більше такого контенту, тим краще. Якщо ж завдання – відрефлексувати поведінку представників ворога через призму відомого твору, то воно, очевидно, провалене.
BY Котов
Warning: Undefined variable $i in /var/www/tg-me/post.php on line 283
In recent times, Telegram has gained a lot of popularity because of the controversy over WhatsApp’s new privacy policy. In January 2021, Telegram was the most downloaded app worldwide and crossed 500 million monthly active users. And with so many active users on the app, people might get messages in bulk from a group or a channel that can be a little irritating. So to get rid of the same, you can mute groups, chats, and channels on Telegram just like WhatsApp. You can mute notifications for one hour, eight hours, or two days, or you can disable notifications forever.
Newly uncovered hack campaign in Telegram
The campaign, which security firm Check Point has named Rampant Kitten, comprises two main components, one for Windows and the other for Android. Rampant Kitten’s objective is to steal Telegram messages, passwords, and two-factor authentication codes sent by SMS and then also take screenshots and record sounds within earshot of an infected phone, the researchers said in a post published on Friday.
