Ukrainian Military Honour

​8 вересня 1919 року зі штабу 1-го корпусу Української Галицької Армії  до Києва виїхав парламентар, який мав дізнатися дєнікінського генерала Ніколая Брєдова, чи прийме він місію УНР, очолювану Михайлом Омеляновичем-Павленком, призначену 6 вересня Головним Отаманом УНР Симоном Петлюрою.
Хоча сам Петлюра і його ближче оточення у порозуміння з Дєнікіним не вірили, але мусили призначити цю місію за впертим наполяганням керівництва Західної області УНР, очолюваного Євгеном Петрушевичем. Здача Києва 31 серпня, здійснена військовим керівництвом УГА, показало Петлюрі хитливість спілки об'єднаних армій саме на пункті ставлення до біло-московського руху і стосунків з ним. Тож він тепер, напередодні невідворотньої війни з дєнікінцями намагався переконати Петрушевича у її невідворотності. Тодішній Прем'єр-міністр УНР Ісак Мазепа писав згодом:

"Вся права опозиція разом з Петрушевичем була рішуче проти війни з Дєнікіним. Тому для нашого уряду не залишалося іншого виходу, як засадничо погодитись на військові переговори з армією Дєнікіна".

На руку Петрушевича грали чутки про те, що Антанта, мовляв не допустить до війни УНР з Дєнікіним, на чому Петрушевич вперто наполягав. Поки що лишається недослідженим питання про те, чи не були ці чутки, сперті на окремі висловлювання антантівських політичних діячів, частиною гри Дєнікіна на розкол між керівництвом УНР і керівництвом Західної області УНР. В будь-якім разі Симон Петлюра, сам не вірячи в порозуміння УНР з Дєнікіним, намагався не ігнорувати позиції Петрушевича і дати йому можливість самому переконатися в цьому.
Тим часом на півночі Херсонської губернії тривали жорстокі бої дєнікінців з повстанською армією Нестора Махна, а в частині України, окупованій дєнікінцями, з огляду на реакційну політику, запроваджувану ними там, розгортався проти них масовий повстанський рух. Це робило неможливим будь-який альянс УНР з Дєнікіним навіть не беручи до уваги його вперте небажання визнавати УНР, оскільки такий альянс означав би розрив Армії УНР зі своїм народом, швидку політичну смерть тоді і негативну оцінку в неупереджено написаній історії потім. Симон Петлюра з цього погляду був більшим реалістом ніж Петрушевич.
#UMH_УНР

www.tg-me.com/us/Ukrainian Military Honour/com.militaryhonor/9089

4.5K viewsUMH bot, Sep 8, 2023 at 19:08

​8 вересня 1919 року зі штабу 1-го корпусу Української Галицької Армії  до Києва виїхав парламентар, який мав дізнатися дєнікінського генерала Ніколая Брєдова, чи прийме він місію УНР, очолювану Михайлом Омеляновичем-Павленком, призначену 6 вересня Головним Отаманом УНР Симоном Петлюрою.
Хоча сам Петлюра і його ближче оточення у порозуміння з Дєнікіним не вірили, але мусили призначити цю місію за впертим наполяганням керівництва Західної області УНР, очолюваного Євгеном Петрушевичем. Здача Києва 31 серпня, здійснена військовим керівництвом УГА, показало Петлюрі хитливість спілки об'єднаних армій саме на пункті ставлення до біло-московського руху і стосунків з ним. Тож він тепер, напередодні невідворотньої війни з дєнікінцями намагався переконати Петрушевича у її невідворотності. Тодішній Прем'єр-міністр УНР Ісак Мазепа писав згодом:

"Вся права опозиція разом з Петрушевичем була рішуче проти війни з Дєнікіним. Тому для нашого уряду не залишалося іншого виходу, як засадничо погодитись на військові переговори з армією Дєнікіна".

На руку Петрушевича грали чутки про те, що Антанта, мовляв не допустить до війни УНР з Дєнікіним, на чому Петрушевич вперто наполягав. Поки що лишається недослідженим питання про те, чи не були ці чутки, сперті на окремі висловлювання антантівських політичних діячів, частиною гри Дєнікіна на розкол між керівництвом УНР і керівництвом Західної області УНР. В будь-якім разі Симон Петлюра, сам не вірячи в порозуміння УНР з Дєнікіним, намагався не ігнорувати позиції Петрушевича і дати йому можливість самому переконатися в цьому.
Тим часом на півночі Херсонської губернії тривали жорстокі бої дєнікінців з повстанською армією Нестора Махна, а в частині України, окупованій дєнікінцями, з огляду на реакційну політику, запроваджувану ними там, розгортався проти них масовий повстанський рух. Це робило неможливим будь-який альянс УНР з Дєнікіним навіть не беручи до уваги його вперте небажання визнавати УНР, оскільки такий альянс означав би розрив Армії УНР зі своїм народом, швидку політичну смерть тоді і негативну оцінку в неупереджено написаній історії потім. Симон Петлюра з цього погляду був більшим реалістом ніж Петрушевич.
#UMH_УНР

BY Ukrainian Military Honour