Отож, Сагу Захисників складають шість серіалів, сукупно на 13 сезонів, чи 161 серію, тривалістю від 41 до 69 хвилин. Ага, купа часу. Цікаво те, що сезони серіалів хронологічно перемішані, тобто після першого сезону Шибайголови треба дивитися не другий, а перший сезон Джессіки Джонс. Тоді другий сезон Шибайголови, а потому - перший Люка Кейджа. І так далі. Аж до кінцевого - другого - сезону Карателя. І вчора я нарешті додивився всю сагу. Тепер коротко (можуть бути спойлери):
Шибайголова (3 сезони) - це чортів шедевр, особливо перший сезон, який так озвучили українською, що "росіян" називають "кацапами". Дуже органічно. Це багаторівнева різножанрова історія - від соціальної драми і детективу до містики й бойовика. Чарлі Кокс у ролі сліпого адвоката Мета Мердока - це невимовна милота, мімімі. Вдень він множить на нуль опонентів в залі суду, захищає невинних, а вночі роздає піздюлів тим, кого суд не засудив. Принипово не вбиває, але рученьки-ніженьки ламає всім підряд. Якимись чіткими суперсилами не володіє, окрім як чути запахи та й звуки обісраних штанів злочинців за три квартали. Врешті намагається здолати дві злочинні організації - мафіозі Вілсона Фіска та моторошну таємну Руку. Арка Вілсона Фіска - чи не найкращий приклад суперлиходія з усіх марвелівських (і не тільки) фільмів евер. До жуті моторошний дядя. Та й загалом тут усі персонажі такі, яким віриш, яким співчуваєш, долями яких переймаєшся. І навіть антагоністи мають зрозумілу мотивацію й чудово прописані людські характери. Одним словом - рекомендую!
Джессіка Джонс (3 сезони) - невимовно бісячий серіал, який ілюструє те, що всі проблеми людей від надмірного пафосу, гордості, невміння відповісти на дзвінок чи банально говорити словами через рот. Сюжет всіх трьох сезонів тримається на тупості й нерішучості героїв, де протягом 13 серій у кожному вони йдуть до якогось очевидного рішення, яке вирішило б усі проблеми від початку. Приватний детектив Джессіка Джонс не тільки подана як кінчене аб'юзивне стерво без чіткої мотивації, але й із незрозумілою суперсилою у звичайному тілі, тобто підрізати чи вирубити пательнею цього Геракакла - завиграшки. Як у неї не ламаються кістки від користування силою - непанятно. Мотивація всіх персонажів хаотична і змінюється після кожної сценарної репліки, часто - на цілком протилежну. Дії персонажів зводяться до двох опцій - допомогти, коли не просять, або підісрати, коли просять допомогти. А потім всі міняються ролями. Перший сезон вивозить на собі Девід Теннант і як актор, і як цікавий лиходій. Принаймні такий, якого справді важко здолати. Хоча ізолента допомогла б. В усіх інших випадках лиходіїв можна було б сміливо виводити з гри пострілом у ногу з першої серії.
Люк Кейдж (2 сезони) - серіал про чорного супергероя для чорної аудиторії. Білих персонажів практично немає. Однак, мій внутрішній куклукскланівець не заперечував. Герой Гарлема Люк Кейдж володіє куленепробивною шкірою та величезною силою, залишаючись при цьому цілковито бєсполєзним чуваком. І він, і антагоністи, до речі, максимально тупі. Намагаються застрелити його з пістолетів, автоматів, гранатомета, підірвати вибухівкою, і все дарма, натомість прострочений сирок чи шаурма з привокзалки зробили б свою справу. Але до такого геніального рішення не зміг додуматися ніхто. В другому сезоні дядю хоча б намагаються втопити. Чомусь - безрезультатно. Серіал про купку місцевих рішал, які протягом двох сезонів тільки й тусуються в клубі та пиздять. Їхня "сила" і "влада" десь за кадром, просто глядач мусить повірити, що ми бачимо крутих перців. І на фоні цього поліція буквально постійно стає свідком злочинних змов, але бідкається і розводить руками. Нема, мовляв, доказів. Блядський цирк. Єдина крута фішка серіалу - це численні концертні вставки чорношкірих виконавців, що грають у центральній локації всього серіалу - нічному клубі Harlem's Paradise. По суті, це розтягнена на 26 серій історія про те, як в нічному клубі міняють картини в кабінєті дірєктора.
Отож, Сагу Захисників складають шість серіалів, сукупно на 13 сезонів, чи 161 серію, тривалістю від 41 до 69 хвилин. Ага, купа часу. Цікаво те, що сезони серіалів хронологічно перемішані, тобто після першого сезону Шибайголови треба дивитися не другий, а перший сезон Джессіки Джонс. Тоді другий сезон Шибайголови, а потому - перший Люка Кейджа. І так далі. Аж до кінцевого - другого - сезону Карателя. І вчора я нарешті додивився всю сагу. Тепер коротко (можуть бути спойлери):
Шибайголова (3 сезони) - це чортів шедевр, особливо перший сезон, який так озвучили українською, що "росіян" називають "кацапами". Дуже органічно. Це багаторівнева різножанрова історія - від соціальної драми і детективу до містики й бойовика. Чарлі Кокс у ролі сліпого адвоката Мета Мердока - це невимовна милота, мімімі. Вдень він множить на нуль опонентів в залі суду, захищає невинних, а вночі роздає піздюлів тим, кого суд не засудив. Принипово не вбиває, але рученьки-ніженьки ламає всім підряд. Якимись чіткими суперсилами не володіє, окрім як чути запахи та й звуки обісраних штанів злочинців за три квартали. Врешті намагається здолати дві злочинні організації - мафіозі Вілсона Фіска та моторошну таємну Руку. Арка Вілсона Фіска - чи не найкращий приклад суперлиходія з усіх марвелівських (і не тільки) фільмів евер. До жуті моторошний дядя. Та й загалом тут усі персонажі такі, яким віриш, яким співчуваєш, долями яких переймаєшся. І навіть антагоністи мають зрозумілу мотивацію й чудово прописані людські характери. Одним словом - рекомендую!
Джессіка Джонс (3 сезони) - невимовно бісячий серіал, який ілюструє те, що всі проблеми людей від надмірного пафосу, гордості, невміння відповісти на дзвінок чи банально говорити словами через рот. Сюжет всіх трьох сезонів тримається на тупості й нерішучості героїв, де протягом 13 серій у кожному вони йдуть до якогось очевидного рішення, яке вирішило б усі проблеми від початку. Приватний детектив Джессіка Джонс не тільки подана як кінчене аб'юзивне стерво без чіткої мотивації, але й із незрозумілою суперсилою у звичайному тілі, тобто підрізати чи вирубити пательнею цього Геракакла - завиграшки. Як у неї не ламаються кістки від користування силою - непанятно. Мотивація всіх персонажів хаотична і змінюється після кожної сценарної репліки, часто - на цілком протилежну. Дії персонажів зводяться до двох опцій - допомогти, коли не просять, або підісрати, коли просять допомогти. А потім всі міняються ролями. Перший сезон вивозить на собі Девід Теннант і як актор, і як цікавий лиходій. Принаймні такий, якого справді важко здолати. Хоча ізолента допомогла б. В усіх інших випадках лиходіїв можна було б сміливо виводити з гри пострілом у ногу з першої серії.
Люк Кейдж (2 сезони) - серіал про чорного супергероя для чорної аудиторії. Білих персонажів практично немає. Однак, мій внутрішній куклукскланівець не заперечував. Герой Гарлема Люк Кейдж володіє куленепробивною шкірою та величезною силою, залишаючись при цьому цілковито бєсполєзним чуваком. І він, і антагоністи, до речі, максимально тупі. Намагаються застрелити його з пістолетів, автоматів, гранатомета, підірвати вибухівкою, і все дарма, натомість прострочений сирок чи шаурма з привокзалки зробили б свою справу. Але до такого геніального рішення не зміг додуматися ніхто. В другому сезоні дядю хоча б намагаються втопити. Чомусь - безрезультатно. Серіал про купку місцевих рішал, які протягом двох сезонів тільки й тусуються в клубі та пиздять. Їхня "сила" і "влада" десь за кадром, просто глядач мусить повірити, що ми бачимо крутих перців. І на фоні цього поліція буквально постійно стає свідком злочинних змов, але бідкається і розводить руками. Нема, мовляв, доказів. Блядський цирк. Єдина крута фішка серіалу - це численні концертні вставки чорношкірих виконавців, що грають у центральній локації всього серіалу - нічному клубі Harlem's Paradise. По суті, це розтягнена на 26 серій історія про те, як в нічному клубі міняють картини в кабінєті дірєктора.
From the Files app, scroll down to Internal storage, and tap on WhatsApp. Once you’re there, go to Media and then WhatsApp Stickers. Don’t be surprised if you find a large number of files in that folder—it holds your personal collection of stickers and every one you’ve ever received. Even the bad ones.Tap the three dots in the top right corner of your screen to Select all. If you want to trim the fat and grab only the best of the best, this is the perfect time to do so: choose the ones you want to export by long-pressing one file to activate selection mode, and then tapping on the rest. Once you’re done, hit the Share button (that “less than”-like symbol at the top of your screen). If you have a big collection—more than 500 stickers, for example—it’s possible that nothing will happen when you tap the Share button. Be patient—your phone’s just struggling with a heavy load.On the menu that pops from the bottom of the screen, choose Telegram, and then select the chat named Saved messages. This is a chat only you can see, and it will serve as your sticker bank. Unlike WhatsApp, Telegram doesn’t store your favorite stickers in a quick-access reservoir right beside the typing field, but you’ll be able to snatch them out of your Saved messages chat and forward them to any of your Telegram contacts. This also means you won’t have a quick way to save incoming stickers like you did on WhatsApp, so you’ll have to forward them from one chat to the other.
