#поезіяпідписників
Серце поросло опунціями.
Мексиканські пустельні кактуси з особливим білим пушком,
що називаються “Крила янгола”. Колись
я розводила їх вдома на підвіконні.
І мене дражнили: о, ти так любиш кактуси,
що чоловік у тебе буде зелений і колючий.
Певно то казали в годину,
коли Боженька мав прийомні дні небесної канцелярії
І сприймав усе за побажання та ретельно їх записував.
Але, поки я виясняла, котрий із моїх чоловіків більше схожий
на колючого мовчазного мексиканського кактуса,
але веселого і милого,
бо з нього роблять текілу і він вкритий білим пухом,
Опунцією "крила янгола" стала я сама.
І це не про крила, не про текілу,
яка є дуже роковим для мене напоєм,
бо всі 4 рази, коли я її в житті пила, усіяні екшеном.
А тому, що моє пустельне серце поросло опунціями.
І вже не ясно, чи це вони виссали з мене останню воду.
Певно, вся вода пішла на підтримку, роботу і донейти.
І коли мені кажуть і кричать із кожної праски:
мала, ти що!
Розповідай більше, кричи більше, співчувай більше, донейть більше, підтримуй більше, роби більше, їбаш, їбаш, їбаш, поки не впадеш замертво.
Я здивовано мовчу, бо серед загальної пустелі ніхто не помічає,
Що моє серце давно поросло опунціями,
вони перекривають клапани,
замість крові є в'язка зелена речовина,
що навряд згодиться навіть на дешеву текілу.
А на шкірі ніби шкварить +50 і шкварчить так, що все перетворюється на білий пушок опунції, на крила янгола.
І лишається сказати тільки три слова тим,
хто важливий посеред пустелі.
Три слова там, де інше не має значення.
Три слова про минуле, про майбутнє і теперішнє.
Я тебе любила. Я тебе люблю. Я тебе любитиму.
Три слова до того, як сонце пропече мої колючки
і я нарешті зрозумію, що це так спекотно, бо я вже дуже давно
живу у пісках свого власного і нашого спільного пекла.
Три слова, які щодня подають у нього трохи води.
Кажуть, що опунції – найстійкіші кактуси.
Тож колючки крил янгола стануть помічними у цій пустелі.
👤 Міла Шевчук
Серце поросло опунціями.
Мексиканські пустельні кактуси з особливим білим пушком,
що називаються “Крила янгола”. Колись
я розводила їх вдома на підвіконні.
І мене дражнили: о, ти так любиш кактуси,
що чоловік у тебе буде зелений і колючий.
Певно то казали в годину,
коли Боженька мав прийомні дні небесної канцелярії
І сприймав усе за побажання та ретельно їх записував.
Але, поки я виясняла, котрий із моїх чоловіків більше схожий
на колючого мовчазного мексиканського кактуса,
але веселого і милого,
бо з нього роблять текілу і він вкритий білим пухом,
Опунцією "крила янгола" стала я сама.
І це не про крила, не про текілу,
яка є дуже роковим для мене напоєм,
бо всі 4 рази, коли я її в житті пила, усіяні екшеном.
А тому, що моє пустельне серце поросло опунціями.
І вже не ясно, чи це вони виссали з мене останню воду.
Певно, вся вода пішла на підтримку, роботу і донейти.
І коли мені кажуть і кричать із кожної праски:
мала, ти що!
Розповідай більше, кричи більше, співчувай більше, донейть більше, підтримуй більше, роби більше, їбаш, їбаш, їбаш, поки не впадеш замертво.
Я здивовано мовчу, бо серед загальної пустелі ніхто не помічає,
Що моє серце давно поросло опунціями,
вони перекривають клапани,
замість крові є в'язка зелена речовина,
що навряд згодиться навіть на дешеву текілу.
А на шкірі ніби шкварить +50 і шкварчить так, що все перетворюється на білий пушок опунції, на крила янгола.
І лишається сказати тільки три слова тим,
хто важливий посеред пустелі.
Три слова там, де інше не має значення.
Три слова про минуле, про майбутнє і теперішнє.
Я тебе любила. Я тебе люблю. Я тебе любитиму.
Три слова до того, як сонце пропече мої колючки
і я нарешті зрозумію, що це так спекотно, бо я вже дуже давно
живу у пісках свого власного і нашого спільного пекла.
Три слова, які щодня подають у нього трохи води.
Кажуть, що опунції – найстійкіші кактуси.
Тож колючки крил янгола стануть помічними у цій пустелі.
👤 Міла Шевчук
📃 Здається, з нами щось уже не те
Здається, з нами щось уже не те...
І навіть люди, місто й камні,
Щось прошепоче – Те усе святе
У що ти вірив - згинуло з віками
Пройшло скрізь пальці,
Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
А на лодоні лиш краплинки сну,
У сяйві марив, як в полоні.
І вічність та тяжка завіса,
Що ми не здатні піднести,
Роздавить вас, навіщо йти
Навіщо тратити надію,
У те усе, що нам святе,
Скажи мені і я повірю,
Та все ж із нами щось не те....
✍ Ліна Костенко
Здається, з нами щось уже не те...
І навіть люди, місто й камні,
Щось прошепоче – Те усе святе
У що ти вірив - згинуло з віками
Пройшло скрізь пальці,
Як вода, зачерпнута відкритою рукою,
А на лодоні лиш краплинки сну,
У сяйві марив, як в полоні.
І вічність та тяжка завіса,
Що ми не здатні піднести,
Роздавить вас, навіщо йти
Навіщо тратити надію,
У те усе, що нам святе,
Скажи мені і я повірю,
Та все ж із нами щось не те....
✍ Ліна Костенко
Ти не можеш мене покарати
Блискавками з-під милих брів,
Бо тебе я навіки втратив.
Ще до того, як вперше стрів.
Ти не можеш мене любити,
Ненавидіть не можеш теж –
Ти прийдеш, як гаряче літо,
Тільки грозами обпечеш.
Через теплі зелені трави
Поведе тебе в далеч путь.
Та за мною лишиться право
До кінця тобі вірним буть.
Дні і ночі думать про тебе
Виглядати тебе щомить –
Лиш для цього, їй-богу,
Тричі треба на світі жить!
✍ Василь Симоненко
Блискавками з-під милих брів,
Бо тебе я навіки втратив.
Ще до того, як вперше стрів.
Ти не можеш мене любити,
Ненавидіть не можеш теж –
Ти прийдеш, як гаряче літо,
Тільки грозами обпечеш.
Через теплі зелені трави
Поведе тебе в далеч путь.
Та за мною лишиться право
До кінця тобі вірним буть.
Дні і ночі думать про тебе
Виглядати тебе щомить –
Лиш для цього, їй-богу,
Тричі треба на світі жить!
✍ Василь Симоненко
📃 Я ніхто для тебе, як Улліс...
Я ніхто для тебе, як Улліс —
Пам'ятаєш — в давнім грецькім міті,
Шерхлими вустами непомітно
До її волосся доторкнись.
Я ніхто для тебе. І дарма
До твоїх долоней серце лине.
Всю її — кохану і єдину —
Винести очима крадькома.
Я ніхто для тебе. То моя
Власна доля і нічна скорбота.
І востаннє — пошепки вже — потай
Видихни легке її ім'я.
✍ Леонід Кисельов
Я ніхто для тебе, як Улліс —
Пам'ятаєш — в давнім грецькім міті,
Шерхлими вустами непомітно
До її волосся доторкнись.
Я ніхто для тебе. І дарма
До твоїх долоней серце лине.
Всю її — кохану і єдину —
Винести очима крадькома.
Я ніхто для тебе. То моя
Власна доля і нічна скорбота.
І востаннє — пошепки вже — потай
Видихни легке її ім'я.
✍ Леонід Кисельов
#поезіяпідписників
Поки ти мовчиш, дерева тягнуться вгору.
Цілі країни поглинає вихор хурделиці.
У скелях теплих гір, як хурма, ростуть і вистигають скорпіони.
Поки ти мовчиш, змінюються політичні режими,
Повз твоє обличчя пролітають цілі епохи,
Відбуваються зимові й літні олімпіади та чемпіонати NBA.
Поки ти мовчиш, учені винаходять захист від радіації,
Композитори творять сонати, концерти й сюїти,
Штучний інтелект опрацьовує мільйони книжок.
Поки ти мовчиш, наші меблі стають антикваріатом,
Наші спільні бажання стають легендами давних народів,
Наше минуле виграє конкурс наймилішого ліро-епосу серед ненаписаних.
Народжуються та руйнуються галактики, планети стають чорними дірами.
І зрештою, я їх розумію: це трапилося, бо вони надто довго чекали,
Надто довго терпіли чиєсь мовчання.
03.12.2023, Олені Паренюк
👤 Міла Шевчук
Поки ти мовчиш, дерева тягнуться вгору.
Цілі країни поглинає вихор хурделиці.
У скелях теплих гір, як хурма, ростуть і вистигають скорпіони.
Поки ти мовчиш, змінюються політичні режими,
Повз твоє обличчя пролітають цілі епохи,
Відбуваються зимові й літні олімпіади та чемпіонати NBA.
Поки ти мовчиш, учені винаходять захист від радіації,
Композитори творять сонати, концерти й сюїти,
Штучний інтелект опрацьовує мільйони книжок.
Поки ти мовчиш, наші меблі стають антикваріатом,
Наші спільні бажання стають легендами давних народів,
Наше минуле виграє конкурс наймилішого ліро-епосу серед ненаписаних.
Народжуються та руйнуються галактики, планети стають чорними дірами.
І зрештою, я їх розумію: це трапилося, бо вони надто довго чекали,
Надто довго терпіли чиєсь мовчання.
03.12.2023, Олені Паренюк
👤 Міла Шевчук
📃 Я не знаю, де то було...
Я не знаю, де то було, — може, снилося мені
Тільки серце не забуло про колишні, кращі дні.
Десь в країні невідомій в щасті, в радощах я жив,
І, з журбою не знайомий, я не плакав, не тужив.
Там я мав криштальну душу, як дзвіночок голосну,
А тепер тужити мушу, без зітхання не засну.
Може, щастя і не було, тільки снилося мені…
Серце! Чом ти не забуло про колишні, кращі дні!
✍ Дмитро Загул
Я не знаю, де то було, — може, снилося мені
Тільки серце не забуло про колишні, кращі дні.
Десь в країні невідомій в щасті, в радощах я жив,
І, з журбою не знайомий, я не плакав, не тужив.
Там я мав криштальну душу, як дзвіночок голосну,
А тепер тужити мушу, без зітхання не засну.
Може, щастя і не було, тільки снилося мені…
Серце! Чом ти не забуло про колишні, кращі дні!
✍ Дмитро Загул
Такі несхожі ми з тобою,
Як берег моря із водою.
Але чи бачив, любий, ти
Десь берег моря без води?
З тобою ми такі несхожі,
Як хата біла й квіти рожі.
Але що ліпше на землі
За квіти ті на білім тлі?
З тобою так несхожі ми,
Як зустріч і про неї сни.
Та як вони не будуть снитись,
То ми не зможемо зустрітись.
✍ Поліна Михайленко
Як берег моря із водою.
Але чи бачив, любий, ти
Десь берег моря без води?
З тобою ми такі несхожі,
Як хата біла й квіти рожі.
Але що ліпше на землі
За квіти ті на білім тлі?
З тобою так несхожі ми,
Як зустріч і про неї сни.
Та як вони не будуть снитись,
То ми не зможемо зустрітись.
✍ Поліна Михайленко
📃 У вогні не згорає
Не страшусь, не боюся життя,
Хоч уже обпекло зубожіння.
Я – надії і світла дитя,
І щодня набираюсь терпіння.
Вже пооране – в зморшках чоло, –
Та глибини життя не забути.
Ще з добром тут побореться зло,
Доведеться зазнати ще скрути.
Ще підступить біда звідусіль,
В неї ж небо, як поле безкрає…
Чесну душу палитиме біль,
Хоч вона і в вогні не згоряє.
✍ Микола Сингаївський
Не страшусь, не боюся життя,
Хоч уже обпекло зубожіння.
Я – надії і світла дитя,
І щодня набираюсь терпіння.
Вже пооране – в зморшках чоло, –
Та глибини життя не забути.
Ще з добром тут побореться зло,
Доведеться зазнати ще скрути.
Ще підступить біда звідусіль,
В неї ж небо, як поле безкрає…
Чесну душу палитиме біль,
Хоч вона і в вогні не згоряє.
✍ Микола Сингаївський
Забудь, що серце пережило,
Ті сни, що снилися колись!
Минуле спогад залишило,
Само ж розвіялось кудись.
Хай вічним порохом припаде,
Що вже не вернеться вовік!
Навіщо знову викликати
Пісні, проспівані торік?
Забудь, що серце пережило,
Забудь, що марилось колись!
Щоб серце знов не затужило
І сльози вдруге не лились!
✍ Дмитро Загул
Ті сни, що снилися колись!
Минуле спогад залишило,
Само ж розвіялось кудись.
Хай вічним порохом припаде,
Що вже не вернеться вовік!
Навіщо знову викликати
Пісні, проспівані торік?
Забудь, що серце пережило,
Забудь, що марилось колись!
Щоб серце знов не затужило
І сльози вдруге не лились!
✍ Дмитро Загул
Я бачив те, що їм було в iмлi,
А їх життя — не копія чийогось…
Відходять покоління із землі,
Та пам'ять не полишить дорогого.
Ми грішні всі, а я — найбільш од всіх,
Бо не збагнув їх досвіду гіркого,
Ще, думав, встигну… Та не встиг, не встиг…
А вороття немає ні для кого…
✍ Олександр Довбуш
А їх життя — не копія чийогось…
Відходять покоління із землі,
Та пам'ять не полишить дорогого.
Ми грішні всі, а я — найбільш од всіх,
Бо не збагнув їх досвіду гіркого,
Ще, думав, встигну… Та не встиг, не встиг…
А вороття немає ні для кого…
✍ Олександр Довбуш
І скаже світ:
— Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов — на грані маячні
і віра — у наївності на грані.
Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
— Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.
Хоч знаю: все це їй не первина.
Але колись нап’ється ж до переситу!
Захоче випити не крові, а вина
за щастя людства, за здоров’я всесвіту!
✍ Ліна Костенко
— Ти крихта у мені.
Ти світлий біль в тяжкому урагані.
Твоя любов — на грані маячні
і віра — у наївності на грані.
Що можеш ти, розгублене дитя,
зробити для вселюдського прогресу?
— Я можу тільки кинути життя
історії кривавій під колеса.
Хоч знаю: все це їй не первина.
Але колись нап’ється ж до переситу!
Захоче випити не крові, а вина
за щастя людства, за здоров’я всесвіту!
✍ Ліна Костенко
🤝 Навіть в найтемніші часи ми маємо триматися одне одного!
Саме тому котики українських Telegram-каналів об'єдналися і створили для вас досконалий культурний простір, щоб розпалити вогник перед світанком, адже культура — це наша зброя!
😘 Тицяй сюди лапкою і підпишись на нашу файну теку. Зробимо український Telegram-простір кращим.
🥰 Будьте котиками, а не жабками, — не забудьте поділитися з друзями. ☺️
Споживаймо якісний контент разом!
Саме тому котики українських Telegram-каналів об'єдналися і створили для вас досконалий культурний простір, щоб розпалити вогник перед світанком, адже культура — це наша зброя!
😘 Тицяй сюди лапкою і підпишись на нашу файну теку. Зробимо український Telegram-простір кращим.
🥰 Будьте котиками, а не жабками, — не забудьте поділитися з друзями. ☺️
Споживаймо якісний контент разом!
📃 Як би я знав, де ти живеш...
Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.
Я там стояв би цілу ніч,
Щоб знову бачити, як вранці
Злітає сон із твоїх віч,
І ти встаєш в прозорій тканці.
Та я не знаю… Не дано,
Бо ми з тобою не знайомі,
Та чом же те твоє вікно
Горить в космічному огромі?
Коли дивлюсь на небеса,
Я те вікно щоночі бачу,
І сходить золота краса
В мою фантазію чортячу.
✍ Дмитро Павличко
Як би я знав, де ти живеш,
Дивився б крізь вікно знадвору,
Як ти виходиш із одеж,
І входиш в мрію снів прозору.
Я там стояв би цілу ніч,
Щоб знову бачити, як вранці
Злітає сон із твоїх віч,
І ти встаєш в прозорій тканці.
Та я не знаю… Не дано,
Бо ми з тобою не знайомі,
Та чом же те твоє вікно
Горить в космічному огромі?
Коли дивлюсь на небеса,
Я те вікно щоночі бачу,
І сходить золота краса
В мою фантазію чортячу.
✍ Дмитро Павличко
🥰 Об'єднаймося та підтримаємо одне одного!
Унікальні канали, щоб сформувати для себе досконале культурне середовище, — ТУТ
Ваш путівник до кращого українського контенту
Унікальні канали, щоб сформувати для себе досконале культурне середовище, — ТУТ
Ваш путівник до кращого українського контенту
📃 Ти не можеш мене покарати...
Ти не можеш мене покарати
Блискавками з-під милих брів,
Бо тебе я навіки втратив.
Ще до того, як вперше стрів.
Ти не можеш мене любити,
Ненавидіть не можеш теж –
Ти прийдеш, як гаряче літо,
Тільки грозами обпечеш.
Через теплі зелені трави
Поведе тебе в далеч путь.
Та за мною лишиться право
До кінця тобі вірним буть.
Дні і ночі думать про тебе
Виглядати тебе щомить –
Лиш для цього, їй-богу,
Тричі треба на світі жить!
✍ Василь Симоненко
Ти не можеш мене покарати
Блискавками з-під милих брів,
Бо тебе я навіки втратив.
Ще до того, як вперше стрів.
Ти не можеш мене любити,
Ненавидіть не можеш теж –
Ти прийдеш, як гаряче літо,
Тільки грозами обпечеш.
Через теплі зелені трави
Поведе тебе в далеч путь.
Та за мною лишиться право
До кінця тобі вірним буть.
Дні і ночі думать про тебе
Виглядати тебе щомить –
Лиш для цього, їй-богу,
Тричі треба на світі жить!
✍ Василь Симоненко
Покотилося з гори наше щастя,
І над прірвою грозилося впасти,
Зупинилося на краю безодні,
Щоб не завтра щось робили – сьогодні.
Подивилося на нас, та й спитало:
Було щастя вам багато чи мало?
Почекало, позітхало, та й впало.
Може, дійсно, забагато ми мали?
Пізнається майже все в порівнянні,
Наше щастя, як мірило останнє,
Чи багато його мали, чи мало?
А тепер його і зовсім не стало…
✍ Віталій Пригорницький
І над прірвою грозилося впасти,
Зупинилося на краю безодні,
Щоб не завтра щось робили – сьогодні.
Подивилося на нас, та й спитало:
Було щастя вам багато чи мало?
Почекало, позітхало, та й впало.
Може, дійсно, забагато ми мали?
Пізнається майже все в порівнянні,
Наше щастя, як мірило останнє,
Чи багато його мали, чи мало?
А тепер його і зовсім не стало…
✍ Віталій Пригорницький
This media is not supported in your browser
VIEW IN TELEGRAM
Ліньки розбиратися в Excel? Ну звісно, краще ж в ручну "шукати повтори", ніж в три дії полегшити собі роботу і приділити час собі😳
❗️Для вас, все, це зробила авторка каналу "DIO Професійний простір". Вона на пальцях показує та розповідає про всі можливості, прийоми та лайфхаки по роботі з Еxcel
❗️Вже за декілька днів, "новачки" зможуть вільно працювати в Еxcel, а більш "досвідчені" користувачі розширити свої знання
✅Підписуйтесь та дізнавайтесь про Еxcel більше👇
Тільки не забудьте відправити це відео друзям та колегам👉
❗️Для вас, все, це зробила авторка каналу "DIO Професійний простір". Вона на пальцях показує та розповідає про всі можливості, прийоми та лайфхаки по роботі з Еxcel
❗️Вже за декілька днів, "новачки" зможуть вільно працювати в Еxcel, а більш "досвідчені" користувачі розширити свої знання
✅Підписуйтесь та дізнавайтесь про Еxcel більше👇
Тільки не забудьте відправити це відео друзям та колегам👉
📃 Сьогодні я не той, що вчора
Сьогодні я не той, що вчора,
І ватра мрій — не та сама,
Бо впала непрозора штора
За тим, що було і вже нема.
Моїх вражінь вчорашні свідки
Хильцем майнули за поріг…
Не буду ждати їх. Бо звідки?
З яких країн, з яких доріг?
Я випив пиво до крихітки,
Промчав, мов сон, останній гріх…
Повиливав над ранком зцідки —
Бо хто б минулого беріг?
Між ним і мною — ніч безодні,
І згадка — як якась брехня…
Вітаю радісне сьогодні,
Чекаю завтрашнього дня.
✍ Дмитро Загул
Сьогодні я не той, що вчора,
І ватра мрій — не та сама,
Бо впала непрозора штора
За тим, що було і вже нема.
Моїх вражінь вчорашні свідки
Хильцем майнули за поріг…
Не буду ждати їх. Бо звідки?
З яких країн, з яких доріг?
Я випив пиво до крихітки,
Промчав, мов сон, останній гріх…
Повиливав над ранком зцідки —
Бо хто б минулого беріг?
Між ним і мною — ніч безодні,
І згадка — як якась брехня…
Вітаю радісне сьогодні,
Чекаю завтрашнього дня.
✍ Дмитро Загул