Добре, що ви запитали мене про фільм Антонюк «Банальність зла». Оскільки нескінченний літературний снобізм є моїм найулюбленішим заняттям, що би я хотів про це сказати?
Фільм вирішує два основні питання: 1) дешеві понти авторки, яка претендує на читання складних книжок; 2) такі ж дешеві понти авторки – маніфестація мови спілкування, яка не несе користі сюжету і заважає розкритися об'єкту інтерв'ю.
Фільм починається з посилання типу: «От є така книга якоїсь там Ганни Арендт, і ми ото будемо робити кіно, як у книзі». І це маніпуляція тупим бидлячим глядачем, який звик сморкатися в штору і тому є основною ЦА цього кіно.
Якби глядач не сморкався в штору, не тушив беники об язик у падіку і не харкав на спір на п'ять метрів, то глядач би знав, чому книга так називалася і в чому був її культурний феномен.
Культурний феномен «Банальності зла» полягав у тому, що була показана абсолютна відірваність бюрократа-кар'єриста, який був, по суті, логістом і кайфував від своєї роботи, не усвідомлюючи моральних наслідків своїх дій. Тобто Ейхман як складна мисляча людина вирішував «логістичні задачі» і радів, що стовпчики сходяться, не роздумуючи й не рефлексуючи, про що ці стовпчики. Джерелом зла була не сконцентрована ненависть чи будь-яка емоція, а просто слідування правилам системи, продуктом якої і був Ейхман, та віднайдення своєї професії в рамках нацистської системи. При тому саме наявність розуму, освіти, фаху і були важливим елементом демонстрації джерел тоталітаризму в оригінальному творі. Тобто ідея була в тому, щоб показати що розумна освічена істота здатна на жахливе.
А що в кіно? Російські полонені – це чуваки з критої хати в сраці світу, які заїхали туди по малолітці з 6–9 класами освіти й, очевидно, не є мислячими освіченими суб'єктними бюрократами. Вони й людьми не дуже є. Вони ближчі до худоби, яка просто вибрала спосіб покинути одне стійло і випадково потрапила в стійло українського полону. Їх не можна порівнювати з кейсом Ейхмана, бо немає ніякої банальності зла в тому, що сусідський кіт сере вам під двері. А там «люди» інтелектуально від кота некисло так відстають і позбавлені здатності рефлексувати. На відміну від. Нема ніякої ідеї в тому, щоб показати що позбавлена розуму майже тварина здатна на жахливе.
Тобто з якимось майором штабу пристойної бригади РФ могли бути бесіди, схожі на Банальність зла. З льотчиками, ще якимись міцними фаховими тіпами, чия професія передбачала наявність базових когнітивних функцій, освіти та, як наслідок, світогляду. Але те біосміття, яке є у кіно, не є навіть суб'єктом, щоб його міркування можна було порівняти з першоджерелом назви.
Тому є повна невідповідність назви та змісту разом із дуже нудною подачею та цільовою аудиторією, яка на четвертий рік повномасштабки відкрила для себе бесіди з полоненими (не думав, що такі люди ще є).
Окремо заважає сприйняттю намагання вести бесіду українською мовою з гуманоїдами, які не здатні формулювати власні думки навіть російською. Воно навіть слабко нагадує розмову.
Якщо завдання – показати, наскільки жалюгідні ті, хто пішов захоплювати Україну, і чому вони це зробили, то окей, нехай буде. Чим це краще за роки діяльності Золкіна – не зрозуміло, але чим більше такого контенту, тим краще. Якщо ж завдання – відрефлексувати поведінку представників ворога через призму відомого твору, то воно, очевидно, провалене.
Добре, що ви запитали мене про фільм Антонюк «Банальність зла». Оскільки нескінченний літературний снобізм є моїм найулюбленішим заняттям, що би я хотів про це сказати?
Фільм вирішує два основні питання: 1) дешеві понти авторки, яка претендує на читання складних книжок; 2) такі ж дешеві понти авторки – маніфестація мови спілкування, яка не несе користі сюжету і заважає розкритися об'єкту інтерв'ю.
Фільм починається з посилання типу: «От є така книга якоїсь там Ганни Арендт, і ми ото будемо робити кіно, як у книзі». І це маніпуляція тупим бидлячим глядачем, який звик сморкатися в штору і тому є основною ЦА цього кіно.
Якби глядач не сморкався в штору, не тушив беники об язик у падіку і не харкав на спір на п'ять метрів, то глядач би знав, чому книга так називалася і в чому був її культурний феномен.
Культурний феномен «Банальності зла» полягав у тому, що була показана абсолютна відірваність бюрократа-кар'єриста, який був, по суті, логістом і кайфував від своєї роботи, не усвідомлюючи моральних наслідків своїх дій. Тобто Ейхман як складна мисляча людина вирішував «логістичні задачі» і радів, що стовпчики сходяться, не роздумуючи й не рефлексуючи, про що ці стовпчики. Джерелом зла була не сконцентрована ненависть чи будь-яка емоція, а просто слідування правилам системи, продуктом якої і був Ейхман, та віднайдення своєї професії в рамках нацистської системи. При тому саме наявність розуму, освіти, фаху і були важливим елементом демонстрації джерел тоталітаризму в оригінальному творі. Тобто ідея була в тому, щоб показати що розумна освічена істота здатна на жахливе.
А що в кіно? Російські полонені – це чуваки з критої хати в сраці світу, які заїхали туди по малолітці з 6–9 класами освіти й, очевидно, не є мислячими освіченими суб'єктними бюрократами. Вони й людьми не дуже є. Вони ближчі до худоби, яка просто вибрала спосіб покинути одне стійло і випадково потрапила в стійло українського полону. Їх не можна порівнювати з кейсом Ейхмана, бо немає ніякої банальності зла в тому, що сусідський кіт сере вам під двері. А там «люди» інтелектуально від кота некисло так відстають і позбавлені здатності рефлексувати. На відміну від. Нема ніякої ідеї в тому, щоб показати що позбавлена розуму майже тварина здатна на жахливе.
Тобто з якимось майором штабу пристойної бригади РФ могли бути бесіди, схожі на Банальність зла. З льотчиками, ще якимись міцними фаховими тіпами, чия професія передбачала наявність базових когнітивних функцій, освіти та, як наслідок, світогляду. Але те біосміття, яке є у кіно, не є навіть суб'єктом, щоб його міркування можна було порівняти з першоджерелом назви.
Тому є повна невідповідність назви та змісту разом із дуже нудною подачею та цільовою аудиторією, яка на четвертий рік повномасштабки відкрила для себе бесіди з полоненими (не думав, що такі люди ще є).
Окремо заважає сприйняттю намагання вести бесіду українською мовою з гуманоїдами, які не здатні формулювати власні думки навіть російською. Воно навіть слабко нагадує розмову.
Якщо завдання – показати, наскільки жалюгідні ті, хто пішов захоплювати Україну, і чому вони це зробили, то окей, нехай буде. Чим це краще за роки діяльності Золкіна – не зрозуміло, але чим більше такого контенту, тим краще. Якщо ж завдання – відрефлексувати поведінку представників ворога через призму відомого твору, то воно, очевидно, провалене.
BY Котов
Warning: Undefined variable $i in /var/www/tg-me/post.php on line 283
At a time when the Indian stock market is peaking and has rallied immensely compared to global markets, there are companies that have not performed in the last 10 years. These are definitely a minor portion of the market considering there are hundreds of stocks that have turned multibagger since 2020. What went wrong with these stocks? Reasons vary from corporate governance, sectoral weakness, company specific and so on. But the more important question is, are these stocks worth buying?
Telegram is riding high, adding tens of million of users this year. Now the bill is coming due.Telegram is one of the few significant social-media challengers to Facebook Inc., FB -1.90% on a trajectory toward one billion users active each month by the end of 2022, up from roughly 550 million today.
