Котов

У Васі Обломова є пісня "Пасажир Якубович". Суть у тому, що через затримку рейсу пасажири незручно чекають у залі чекання, що буде далі. Адміністрації аеропорту на них похуй, плюс поєбать. І тут серед пасажирів встає Леонід Якубович і зі словами: "Я ведущий 'Поля чудес'! Что вы творите?! Это пиздец!" — виражає гнів пасажирів. У житті пасажирів ніхуя не змінюється, і вони так само хуйово сидять і чекають рейс. Але водночас пасажири відчувають велике внутрішнє піднесення, бо хтось встав і сказав! Майже дотичні до цього голосу свободи.

До чого тут епізод цієї пісні. Там зі вчора весь фейсбук, радісно тримаючи один одного за лайки, репостить статтю, яку можна назвати "Мемуари бившей": де збита льотчиця, яка пів року намагалась пристроїтись до нової адміністрації і не змогла, пише, що "і нє он ушол, а я сама єго бросіла".

Ця абсолютно беззмістовна стаття — пасажира Якубовича, який чекає рейс на Мічіган, але встає в повний зріст — і далі по тексту.

І весь обриганий фейсбучний ларьок, кожен лідер отсутствующих мненій, вже забув, як 6 квітня 2025 року так само тримав один одного за обурений лайк, де та сама Бріджет Посол не могла внятно сказати голосом через твітор, хто саме обстріляв Кривий Ріг, бо вона ще намагалась знайти собі місце в новій конфігурації.

Любі друзі, дорога родино, шановні громадяни, ви коли хочете долучитись до чужої думки, бо власної нема, і встать в повний зріст — ви хоч таблєткі від склерозу пийте. Фу.

www.tg-me.com/jp/Котов/com.kotov_t/399

3.9K viewsedited  May 17 at 07:59

У Васі Обломова є пісня "Пасажир Якубович". Суть у тому, що через затримку рейсу пасажири незручно чекають у залі чекання, що буде далі. Адміністрації аеропорту на них похуй, плюс поєбать. І тут серед пасажирів встає Леонід Якубович і зі словами: "Я ведущий 'Поля чудес'! Что вы творите?! Это пиздец!" — виражає гнів пасажирів. У житті пасажирів ніхуя не змінюється, і вони так само хуйово сидять і чекають рейс. Але водночас пасажири відчувають велике внутрішнє піднесення, бо хтось встав і сказав! Майже дотичні до цього голосу свободи.

До чого тут епізод цієї пісні. Там зі вчора весь фейсбук, радісно тримаючи один одного за лайки, репостить статтю, яку можна назвати "Мемуари бившей": де збита льотчиця, яка пів року намагалась пристроїтись до нової адміністрації і не змогла, пише, що "і нє он ушол, а я сама єго бросіла".

Ця абсолютно беззмістовна стаття — пасажира Якубовича, який чекає рейс на Мічіган, але встає в повний зріст — і далі по тексту.

І весь обриганий фейсбучний ларьок, кожен лідер отсутствующих мненій, вже забув, як 6 квітня 2025 року так само тримав один одного за обурений лайк, де та сама Бріджет Посол не могла внятно сказати голосом через твітор, хто саме обстріляв Кривий Ріг, бо вона ще намагалась знайти собі місце в новій конфігурації.

Любі друзі, дорога родино, шановні громадяни, ви коли хочете долучитись до чужої думки, бо власної нема, і встать в повний зріст — ви хоч таблєткі від склерозу пийте. Фу.

BY Котов